andy_scott

Соціальна держава — генератор бідності

facebook знищив усі т.зв. «нотатки» (notes) де багато років накопичувались тексти більш-менш довготривалої значущості. Навіщо вони це зробили — це окреме питання. Один із текстів (2018 року?) я знайшов у когось збереженим, тобто і на фб він десь у замкненому погребі теж зберігся, але схований надійно від очей; тож я вирішив покласти сюди, щоби не пропало зовсім.

Згідно ст.1 конституції, у країні Україні оперує “соціальна” держава. Що це означає і які наслідки спричинює?

Почнімо з аксіоми, яка звучить так: Люди не дурні. Вони свою вигоду знають.

Далі розглянемо ланцюжок логічних висновків.

Раз слово “соціальна” вжито, з цього випливає, що це є певна ознака. Тобто, держава розрізняє людей за їхнім соціальним статусом прямо на конституційному рівні. А раз розрізняє, значить різниця у соціальному статусі людей має означати якусь різницю у їх житті. Значить, є соціальні статуси, носіям яких жити краще, ніж носіям інших, бо держава надає їм певні преференції. (Інакше який смисл був би розрізняти ті статуси? всі були б рівні).

Головний привілейований соціальний статус в Україні - це статус бідності. Носіям статусу “бідний” сплачують субсидії з бюджету, надають пільги, “допомоги по безробіттю” і так далі. Надають просто за статус “бідного”, напружуватись не треба, робити нічого не треба. (Тому статус “бідного” є більш привілейований, ніж у державного службовця чи мєнта, якому ще треба і на службу ходити, і відсиджувати робочий час, і начальству догоджати, і навіть щось робити час від часу; утім, багато державних службовців зовсім не гребують водночас бути ще й офіційно “бідними” та отримувати субсидії - одне іншому не шкодить, копієчка до копієчки...)

Люди не дурні (це ж аксіома). Оскільки статус “бідного” мати вигідно, люди починають цілеспрямовано діяти у напрямку отримання цього статусу і вигод, які з нього витікають, та збереження досягнутого. Бідності стає більше. Бо уже раз люди взялися щось цілеспрямовано робити, це неодмінно приносить свій закономірний логічний результат. Приклад. У Вінницькій області відкрили завод, запросили на роботу персонал. Місцеві жителі відмовились найматись на роботу, оскільки через це вони би повтрачали свої субсидії, які їм сплачує держава з бюджету, як “бідним”. Ще приклад. В Україні ніхто не знає точних цифр - скільки саме в країні є “бідних”, тобто пільговиків, пенсіонерів, отримувачів соціальних допомог та інших вигодонабувачів статусу “бідний”. Хоча логічно було би мати буквально поіменний список таких осіб, та щомісяця його звіряти і актуалізувати, правда? А якщо хто й знає, то мовчить, ця інформація не публікується - бо це нікому не вигідно. Тим більш ніхто не має уяви, скільки серед “бідних” є “липових” (напр. куплені посвідчення УБД, чорнобильські тощо) і скільки “мертвих душ”, а скільки людей примудряються отримувати по декілька пільг та субсидій одночасно. І ще приклад. Мені відомі випадки, коли за отримання статусу “бідного” заради “субсидій”, люди давали посадовим особам держави грошові хабарі - здавалось би, нонсенс? Нє-нє, воно вигідно, бо було б невигідно - не заносили б.

Хто вже набув привілейованого соціального статусу “бідний”, ці офіційно бідні люди логічно й очевидно зацікавлені у збереженні за собою цього статусу, та у розширенні преференцій, які з нього випливають. Відповідно, на виборах вони будуть голосувати за “партію влади”, яка їм уже надала привілейований статус та бонуси від нього, і вочевидь надаватиме це все і надалі. Але “партія влади” зацікавлена у рекрутуванні нових виборців до своєї електоральної бази, тому вона радісно обіцяє надати статус “бідного” також і тим невдахам, хто його ще не отримав, “тільки проголосуйте правильно”. Для цього “кордони” статусу “бідності” доводиться розширювати, а вимоги до нових здобувачів цього статусу - послаблювати. У такий спосіб і раніше накопичена бідність зберігається, і додатково створюється нова ємність для бідності, яка швидко заповнюється. Відбувається розширене відтворення бідності. Це у капіталістів формула “Гроші - Товар - Гроші штрих”, а в Україні формула “Бідність - Вибори - Бідність штрих”.

Оскільки для того, щоби бідним щось роздати, це “щось” потрібно десь спочатку узяти, тож держава оце “щось” по максимуму вичавлює із невдах, хто “не-бідний” - працевлаштованих найманих працівників та підприємців. Вона не дає їм забагатіти і ніколи не дасть, бо мусить відбирати на користь “бідних” усе, що перевищує прожитковий мінімум, притаманний соціальному прошарку “не-бідного”. Де хто трохи більше почне заробляти, не встигне собі зрадіти - а вже чи гривню відносно євро обвалили на 20%, чи нові рагуляції та побори повводили, не будет невдахам спокою, це неможливо.

Але люди не дурні, а вже “не-бідні” так точно не дурніші за інших, і терпіти того аж ніяк не згідні. Опинившись у такому гнобленому становищі, вони або кидають усе під три чорти, припиняють вкладати зусилля та поповнюють ряди “бідних” - або тікають світ за очі до інших країн. “Не-бідних” стає менше, тобто відносна частка “бідних” серед населення іще більше зростає.

Соціальна держава, як Хтивий Уроборос. Тут в оригіналі був малюночок із хтивим уроборосом, який жере свій власний х...віст.

Тобто, ми спостерігаємо абсолютно логічне, закономірне, і тому невідворотне падіння України у прірву бідності. Бідність шириться та набирає оберти, як той вітряк, що “йде у рознос” під час бурі. Із цього піке у парадигмі “соціальної держави” виходу не існує. Якщо бідність вигідна, її неминуче ставатиме більше. Це ж очевидно, правда? “Соціальна держава” приречена. Вона поїдає сама себе, та поступово занурюється у токсичне болото смердючої всеохоплюючої бідності, яку сама ж і продукує. Там вона і зогниє.


Error

default userpic

Your reply will be screened

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.